бобиль
БОБИ́ЛЬ, я́, ч.
1. тіст. Бідний, безземельний селянин; бідар.
Багато селян розділялось і перетворювалось в бобилів, тобто осіб, які, як правило, не мали орної землі і повинні були працювати в господарстві феодалів (Іст. СРСР, І, 1957, 112).
2. розм. Безпритульна, одинока людина.
— Підсусідками будете, якщо ви одружені, а якщо ви парубки або бобилі — живіть собі у пахолках на здоровая (Тулуб, Людолови, II, 1957, 125).
Словник української мови (СУМ-11)