божевілля
БОЖЕВІ́ЛЛЯ, я, с.
1. Стан божевільного (у 1 знач.).
[Люцій:] Ти доведеш мене до божевілля чи до гріха! (Леся Українка);
Квітки ж він полюбив до божевілля (В. Підмогильний);
Нестямні очі його світилися божевіллям (О. Довженко);
Люди на грані божевілля взялися на цю команду гатити в щитки кулаками... (І. Багряний);
Чорні, хмарні думки доводили Марію до божевілля (Ю. Мушкетик).
2. розм. Нерозумний, нерозважний вчинок.
Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля (О. Гончар);
Раптом цей намір – розшукати дівчину вночі .. – здався йому божевіллям (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)