брехливий
БРЕХЛИ́ВИЙ, а, е, розм.
1. Який завжди говорить неправду; схильний брехати (у 1 знач.).
Брехлива свекруха невістці не вірить (прислів'я);
Ми й між людьми чимало знаєм Брехливих прихвоснів таких; Вертяться скрізь, щоб бачили і їх (Л. Глібов).
2. Який не відповідає правді, має в собі брехню; неправдивий.
Царський суд присудив генерального суддю Василя Леонтійовича Кочубея і полтавського полковника Іскру на смерть за брехливий донос на гетьмана Івана Степановича Мазепу (Б. Лепкий);
Цей навіжений молодик не спиниться ні перед наклепом, ні перед брехливим обвинуваченням у недбалому ставленні головного інженера до обов'язків (Ю. Шовкопляс);
То брехливі міфи, Гіпатіє. Нині ти почуєш прадавній міф, який передають з вуст в уста Сини Прометея (О. Бердник).
3. Несправжній; нещирий.
Тяжкі переслідування одвертих ворогів та брехливих друзів не могли не втомити навіть цей [І. Франка] могутній дух (М. Рильський);
* Образно. Обманні, брехливі ріки! Близькі, майже відчутні, біжать і біжать під сонцем, то зникаючи на мить, то виникаючи знов... (О. Гончар);
Нарешті він глянув правді у вічі і та не витримала його брехливого погляду (А. Крижанівський).
4. Який часто гавкає (про собак).
Брехливу собаку далеко чути (прислів'я).
Словник української мови (СУМ-20)