бридкий
БРИДКИ́Й, а́, е́.
Який викликає огиду; гидкий, огидний.
Чи теплий гад, розпарений на сонці, чи холодний – однаково бридкий (Леся Українка);
Марта .. машинально схопила рукою будило [будильник], що потрясало кімнату гострим і бридким дзвоном (В. Підмогильний);
// Дуже поганий, негарний; потворний.
– Нехай я і стидкий, і бридкий, і усякий; а ти таки так зроби, щоб вона .. за мене заміж пішла (Г. Квітка-Основ'яненко);
Нащо було їй, бридкій, убогій, зводити очі на нього.., гарного, як молодий місяць на небі? (М. Коцюбинський);
Жінки були тут [у Києві] загалом приємніші, ніж у Харкові, і не так великою наявністю вродливих, як меншим відсотком бридких (В. Підмогильний);
Але не мала [Чинар-бібі] сили терпіти ту наругу від бридкого і завжди п'яного звіра, що звався її чоловіком... (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)