бридко

БРИ́ДКО.

Присл. до бридки́й.

Бридко вилаятися;

// у знач. пред.

Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Т. Шевченко);

“То бридко!” – сказав я, а нишком додав: “Яка ж бо ти добра, серденько!” (В. Самійленко);

А щодо мене, то мені навіть бридко говорити про такий роман – цур йому! (Леся Українка);

Дівчині було бридко, розуміла, що принижує себе, але їй конче треба було знати правду (Л. Дмитерко);

– Марат, Марат .. аж бридко, що таке ім'я паскудить (О. Бердник);

Дядько стелиться перед редактором, аж бридко хвилинами... (В. Дрозд).

Значення в інших словниках

1. бридко — бри́дко прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. бридко — Присл. до бридкий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бридко — БРИ́ДКО. Присл. до бридки́й. Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Шевч., II, 1953, 169); А щодо мене, то мені навіть бридко говорити про такий роман — цур йому! (Л. Укр., V, 1956, 63); // у знач. присудк. сл. "То бридко!...  Словник української мови в 11 томах
4. бридко — Бридко нар. 1) Мерзко, гадко. Ном. № 2014. 2) Безобразно.  Словник української мови Грінченка