брівка
БРІ́ВКА¹, и, ж.
Зменш. до брова́.
Аж – гульк! .. з води Дівчинонька пливе І косу зчісує, і брівками моргає!.. (П. Гулак-Артемовський);
Очиці, наче блискавиці, Так і грають з-попід брівок темних! (Леся Українка);
Дівчинка хмурить брівки (О. Донченко).
БРІ́ВКА², и, ж.
1. Підвищений край канави або насипу, утворений викопаною землею; край залізничного полотна, шляху і т. ін.
Яка знайома ця стежка брівкою насипу до заводу і яка вона завжди нова! (О. Кундзич).
2. Позначений край бігової або гоночної доріжки (на стадіоні, іподромі і т. ін.).
Голосов як чемпіон мав право ставати, не тягнучи жеребка, біля самої брівки (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)