бундючно
БУНДЮ́ЧНО.
Присл. до бундю́чний.
Не те за панщини було! Там кожний пан ступав так бучно І відзивався так бундючно, Немов король (І. Франко);
От глитай. Обідравши побожно На селі усіх бідних людей, Він живе так бундючно, вельможно (В. Самійленко);
Ротмістр, який стояв над купою риби, взявся в боки й бундючно скинув догори голову (П. Панч);
Маєвський не говорив, а промовляв голосно й бундючно, немов справдешній мітинговий оратор (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)