бундючний
БУНДЮ́ЧНИЙ, а, е.
1. Надмірно чванливий, пихатий.
Випало йому [Т. Шевченкові] сидіти за столом поруч якогось бундючного пана (з переказу);
Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною... (Панас Мирний);
На якусь мить він .. бачив перед собою тільки бундючного вояку (Іван Ле).
2. Дуже багатий; пишний, розкішний.
– Не хотів я справляти бундючного весілля, а воно таки само справилось! (І. Нечуй-Левицький);
Чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі бундючні, на все село? (І. Рябокляч).
3. Пишномовний.
Демагоги виголошують гучні промови, та водночас уважно стежать за тим, яке враження їх бундючні слова справляють на слухачів (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)