бунтівник
БУНТІВНИ́К, а́, ч.
Те саме, що бунта́р.
– Запріть браму! Всім по двадцять п'ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе (І. Франко);
Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (А. Шиян);
1904 року перебуваючи на військовій службі, Данило Михайлович Щербанівський відмовився стріляти по “бунтівниках” і дивом уник трибуналу (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)