бунтівник
БУНТІВНИ́К, а́, ч. Учасник бунту; той, хто зчиняє бунт; бунтар.
— Запріть браму! Всім по двадцять п’ять [гарячих], а сьому старому бунтівникові кілько влізе (Фр., III, 1950, 273);
Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (Шиян, Гроза.., 1956, 528).
Словник української мови (СУМ-11)