бунтівницький
БУНТІВНИ́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до бунтівни́к;
// Власт. бунтівникові; пройнятий бунтарством.
Він [новий кандидат] представлявся виборцям. Промовляв.. Правдиві бунтівницькі речі про нужду, та біду, та насильства (Фр., III, 1950, 245);
Та вдарив бунтівницький клич У хмари кам’яні, Сказав минулому Ілліч Своє і наше: ні! (Рильський, І, 1956, 113).
Словник української мови (СУМ-11)