бурмотати
БУРМОТА́ТИ, очу́, о́чеш, БУРМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., що.
Говорити невиразно, нечітко; бурчати.
– Співав мій Шпак, співав, Аж покіль всіх порозганяв, – Ніхто і слухати не хоче, Тікає геть та ще й бурмоче (Л. Глібов);
Почав [Грицько] щось сам собі бурмотати, наче спросоння (Панас Мирний);
Він бурмотів невиразні пояснення свого вчинку (В. Підмогильний);
Дядько .. Софрон .. бурмотів: – Ага .. Так, так (В. Винниченко);
Гук іноді зупинявся, нахилявся.., щось бурмотів (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)