бурхати
БУРХА́ТИ, а́є, недок.
Діяти, виявлятися з великою руйнівною силою (про стихійні явища – вогонь, воду, вітер і т. ін.); бушувати.
І вітри зачали [почали] бурхати, Аж човни на морі тряслись (І. Котляревський);
Вода бурхала коло самісінького порога (І. Нечуй-Левицький);
Вогонь бурхав, скаженів, мов лютий звір, кидався на все, що могло горіти, вихоплювався там, де його й не сподівались (М. Коцюбинський);
* Образно. Над панським палацом бурхало, стугоніло полум'я людського гніву (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)