бушувати
БУШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Бурхливо, навально виявляти яку-небудь дію, силу, перев. руйнівну.
І від бурі, що бушує, і від грому .. шум такий і грохот, що страшно і згадати!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
Море бушує, і ревуть хвилі, й лізуть на берег (М. Коцюбинський);
В Японському морі бушує тайфун (О. Довженко);
Від сонячної Одеси до далекої заполярної каторги бушує смерч (І. Багряний);
* Образно. У грудях бушувало серце (Іван Ле);
Ціла буря бушувала в душі .. Сокола (В. Собко).
2. Поводитися нестримано, перев. виявляючи гнів, роздратування; бешкетувати.
– Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (А. Свидницький);
Отець Андрій підняв руку та йому [панові]: – Бушувати в моїй хаті не годиться (Марко Вовчок);
Там [по селах] бушували загони монголів, рабуючи та мордуючи людей (І. Франко);
За столом, підігрітий хмелем, бушує Ларіон Денисенко (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)