бюргер
БЮ́РГЕР, а, ч.
1. заст. У Німеччині та деяких інших країнах Західної Європи – мешканець міста, городянин.
Він [Гоферт] – професор математики, він – поважний бюргер, він – кандидат на славу знаменитості (В. Винниченко);
Кожен при зустрічі на вулиці привселюдно вітав його, звертаючись до старого в третій особі, як до доброго бюргера й поважного вченого (Н. Королева);
Майже в усіх селах зустрічали бійці земляків і землячок, що батракували в бюргерів (О. Гончар).
2. перен. Обиватель, міщанин.
Примхи розбещеного, егоїстичного бюргера.
Словник української мови (СУМ-20)