бідолашний
БІДОЛА́ШНИЙ, а, е.
Бідний, нещасний, безталанний.
Пили на його кошт; гуляли за його добро; розказували йому своє бідолашне життя (Панас Мирний);
Пропали ми, бідолашні, загинули... (М. Коцюбинський);
Бідолашний джура не знає, що йому такого й сказати на розставанні (І. Багряний);
// у знач. ім. бідола́шний, ного, ч.; бідола́шна, ної, ж. Нещасна, безталанна людина.
Ми чекаємо – ждемо: чи смерть, чи воля бідолашним буде (Марко Вовчок);
Покохала бідолашна Та й захорувала (П. Куліш);
Знову повернулась окаянна хвороба, знову він [нечистий] охопив бідолашну... (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)