білоручка
БІЛОРУ́ЧКА, и, ч. і ж., розм.
Той, хто цурається фізичної, тяжкої роботи; нероба.
Хлопець назвався Максимом Чуприною. Високий, рослий, долоня широка, видно відразу, що не білоручка (І. Цюпа);
// Не призвичаєна до фізичної праці людина; пестун, пестунка.
[Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні Богу свічка, ні чорту кочерга (М. Кропивницький);
Мені дійсно наскучили всі такі білоручки, що підлабузнюються до мене (Б. Лепкий);
Катруся зросла білоручкою, мати не дозволяла їй і за холодну воду братись (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)