бісер
БІ́СЕР, у, ч., збірн.
Дрібні й круглі чи багатогранні намистини зі скла, каміння, металу і т. ін. з отворами для нанизування.
– Закури, браток, тут можна, – озвався П'ятниця і подав Вихору оксамитовий, вишитий бісером кисет (В. Кучер);
Найдавнішою технікою виготовлення нашийних прикрас було нанизування бісеру на волосіння або нитки (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Поважні гості .. роздивлялися вкриті бісером чисел сторінки (Н. Рибак);
На тоненьких павутинках повисли бісером міріади крапель роси (з газ.);
* У порівн. Зверху посипалась дрібна роса, мов бісер (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)