важниця
ВАЖНИ́ЦЯ, і, ж., заст.
1. Підставка для підважування воза під час змащування коліс.
Не цурається і важниці, аби б що-небудь узяти (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ой не стеле чумак собі постілоньку, А зелену травицю, А у головки, замість подушечки, Кленьчасту важницю (П. Чубинський);
Ось другий [чумак]: бинда, ніби мак, іскриться, Накинутий наопашки чекмен... Жартує з лихом! В головах важниця Замість подушки (М. Рильський).
2. рідко. Те саме, що вага́1 3.
– Ну, – каже лисичка, – оце ж маєте тепер уже зовсім однаковiсiнькi шматочки, хоч i на важницю покладіть! (з казки);
* Образно. О, зваж мене на праведній важниці! (Сл. Гр.).
ВА́ЖНИЦЯ, і, ж., розм., рідко.
1. Поважна, значна особа.
А що він за важниця! (Номис).
2. Важлива справа.
– Подумаєш, важниця, нема грошей! Це вже ніяк не мусить псувати настрій (О. Іваненко).
◇ (1) Яка́ ва́жниця! – не важливо, не заслуговує на увагу.
Боячись перевантажити гондолу, інженер хотів прогнати бідну тварину. – Яка важниця! На одного більше, на одного менше!.. (із журн.);
– Яка важниця! – роздратовано відповіла дівчина, – ми й самі без хлопців спортивний майданчик зробимо (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)