вакувати
ВАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. тільки 3 ос. Залишатися необробленим (про землю), незайманим.
Віками поблизу Рокосова вакували заболочені місця, які по-місцевому звуться мочарами (із журн.);
* Образно. Невже “Наталка Полтавка” не мала попередників і од “шкільної драми” аж до неї вакувало поле української драматичної творчості? (Л. Старицька-Черняхівська).
2. перен. Марнувати, гаяти час.
Чи ще ж тобі каторга турецька не ввірилася... Щоб ти назад завертався та дні вакував (Сл. Гр.);
// Простоювати, не функціонувати.
До того всього була й вільна друкарня, що даремно вакувала, – це друкарня Стрятинська (І. Огієнко);
В процесі роботи я радісно констатував, що залишилася незайманою моя мова, яка довго вакувала без практичного застосування (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)