валун
ВАЛУ́Н, а́, ч.
Великий округлий камінь – уламок гірської породи.
– В нас круг села каміння велике по полю, валуни (О. Ільченко);
Вони [бійці] лежали в густому чагарнику за кам'яними валунами (В. Кучер);
На березі частіше з'являлися валуни, кам'яні громаддя (О. Бердник);
Тут одразу починався древній Дніпро з сірими гранітними валунами впоперек течії, а над ним на кілька десятків метрів здіймалась угору залізобетонна підкова греблі (П. Загребельний).
△ (1) Ерати́чні валуни́, геол. – перенесені льодовиком на велику відстань валуни, які складаються перев. із порід, відсутніх у місцях їх відкладення.
Внаслідок великого материкового зледеніння, яке охопило північну частину Європи, ератичні валуни були винесені далеко до Півдня (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)