вдвоє
ВДВО́Є (УДВО́Є), присл.
1. У два рази (при порівнянні).
Вийдеш на цю гору, то побачиш, що кругом неї стоять знов гори вдвоє вищі од неї (І. Нечуй-Левицький);
Бобренчиха лишилася вдовою, лютіша стала до роботи вдвоє (Л. Костенко).
2. Пополам, навпіл.
– Певне трусити будуть, – промовив він, та мерщій за зшиток, ухопив його з стола, перегорнув удвоє та, нагнувшись до чобота, посунув його якнайглибше в халяву (Панас Мирний);
Високий на зріст Мармура, зігнувшись удвоє, заліз у будку паровоза (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)