ведмежий
ВЕДМЕ́ЖИЙ, а, е.
1. Прикм. до ведмі́дь 1.
Давали Надаремне сто талярів За ведмежу пишну шкуру! (Леся Українка);
Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні, Сліди ланцюжкові лисиці, Ведмежої віддрук ступні (М. Рильський);
Він кладе на стіл копчене ведмеже м'ясо (О. Донченко);
Ведмеже ревiння сколихнуло темiнь ночi (І. Пільгук);
// Зробл. із шкури ведмедя.
Ольга спить, закутана у ведмежу шубу (Я. Галан).
2. перен. Який певними рисами, особливостями нагадує ведмедя, його звички, поведінку і т. ін.
Хвиля сорому за себе, за свою ведмежу незграбність залила Федоренкові обличчя гарячим рум'янцем (Я. Качура);
Ті рейки простяглися мимо твого лісу, мимо твого ведмежого життя (О. Донченко);
Коли Роман випустив Арсена з обіймів, пан Мартин згріб козака у свої ведмежі лапи і міцно притиснув до грудей (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)