величатися
ВЕЛИЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. розм. Називатися згідно з чином, титулом, по батькові і т. ін.
– Не скажете, шановна ґаздине, як нам дійти до місцевого начальства – до війта, чи старости, чи як воно тут величається? (Є. Доломан);
Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь Сином і правлю тафійським народом (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
2. Бути гордим, пишатися, хвалитися.
Величався, не сміявся, думав – моя буде, Розраяли добрі люди, дівчини не буде! (П. Чубинський);
Неначе правдою самою.., так в добрі і нещасні дні Я величався все тобою! (І. Франко);
– Тринадцять на Спаса минуло [Ользі], – гордо величалась мати (Я. Качура);
* Образно. В лісі сосни величаються столітні (Н. Забіла);
// Поводитися зверхньо, зарозуміло, хвалькувато.
Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Дарес тут дуже насміхався, Собою чванивсь, величався, Аж слухать сором всім було (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)