вельон
ВЕ́ЛЬО́Н, а, ч., діал.
Фата.
Ой коси, коси ви мої, Довго служили ви мені, Більше служить не будете, Під білий вельон підете (з народної пісні);
Марія бліда, як панночка. Тільки опущені тремтячі вії та брови чорніють, та кучері, що вибиваються з-під вельона... (У. Самчук);
– Я твоя наречена! Де моя шлюбна сукня? Де мої червоні чобітки? Де мій білий вельон? (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)