вергун
ВЕРГУ́Н¹ див. вергуни́.
ВЕРГУ́Н², у́, ч.
Сорт тютюну.
Курці безсонні з махорки, бакуну та вергуну Поскручували цигарки (М. Рильський);
– Кури мого, – протяг він табакерку із жовтим тютюном. – Це наш вергун (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)