вертикальний
ВЕРТИКА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який має напрям вертикалі (у 1 знач.), перпендикулярний стосовно горизонту; прямовисний; протилежне горизонтальний.
Далі здіймалися перші шпилі гір, а між ними десь і будиночок – сторожка коло контрольної вертикальної штольні (Іван Ле);
Хлопець глянув на неї [Саню] спідлоба, – коротка вертикальна зморшка з'явилася у нього між бровами (В. Собко);
Річка Смотрич, що відділяє Старе місто од фортеці й Підзамчого, лежить у глибокому каньйоні. Скелясті стіни його вертикальної крутизни у тридцять, а то й більше метрів заввишки (Є. Доломан).
2. перен. Установлений згори, центральними органами управління, влади.
Відомчий контроль відноситься до внутрішнього контролю і здійснюється в системі управління з вертикальною підпорядкованістю суб'єктів (з наук. літ.);
Чим активніше йтиме процес приватизації, тим менше управлінських функцій залишиться у держави, вертикальні зв'язки заміняться горизонтальними (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)