вершити
ВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., що.
1. Робити верх, покрівлю на будівлі.
А коли вже й покрівлю вершити зачали, прийшов до мене наш різьбяр (І. Муратов);
// Укладати верх стогу, скирти, копиці певним способом.
У тих гонах дівчата вершили копиці. Мотря жваво зносила до копиці скошену пашню (С. Добровольський);
У лузі кипить робота. Чоловіки, діти, парубки і підпарубки стягують копиці, вершать довгі та високі стоги (Ю. Збанацький).
2. Здійснювати, виконувати що-небудь.
Літаки вершили свою нищівну справу, – здавалось, чути було, як стогне земля (О. Довженко);
Хан добре знає, як Порта вершить свій суд над непокірними (Б. Левін);
// Вирішувати, ухвалювати що-небудь.
– Я хочу вас попередити – я не ваш слідчий, ні безпосереднє ваше начальство, що буде вершити вашу долю (І. Багряний);
Ця трійця вершила всі фінансові справи імперії (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)