вершити
ВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., перех.
1. Доводити до кінця, закінчувати робити верх, покрівлю.
А коли вже й покрівлю вершити зачали, прийшов до мене наш різьбяр (Мур., Бук. повість, 1959, 38);
// Укладати верх стогу, скирти певним способом.
Скирта. Її вершить Дубовик. Він вивершує її так, що скирта напевне затече (Епік, Тв., 1958, 593);
Дівчина кинулась. Набрала на вила пласт сіна.. А тоді.. на стіг подала. Важко, бо високо — вершили стогу (Головко, І, 1957, 230).
2. Здійснювати, завершувати що-небудь.
Комунізм передбачає Радянську владу, як політичний орган, що дає можливість масі пригноблених вершити всі справи.. (Ленін, 31, 1951, 375);
Вершать творці діла свої великі (Дор., Серед степу.., 1952, 31).
Словник української мови (СУМ-11)