видзвонювати
ВИДЗВО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ДЗВОНИТИ, ню, ниш, док.
1. тільки недок., кого, на чому, чим і без дод. Те саме, що дзвони́ти 1, 2.
Видзвонюючи, пройшов перший трамвай (О. Донченко);
Церковний сторож старанно видзвонював на дзвіниці (А. Шиян);
На ранок вони видзвонюють водія зі швидкої, той .. сказав, що ніякої такої Віри Наумівни він вчора зі стадіону не привозив (С. Жадан).
2. що, на чому. Дзвонячи, відтворювати яку-небудь мелодію, подавати сигнал і т. ін.
Вони полюбляли Юрка за .. вміння грати на всякому інструменті і видзвонювати на дзвонах від похоронної жури до “Штани драні полотняні” на Великдень (М. Стельмах);
В тій хвилі годинник .. видзвонив три чверті на дванадцяту (І. Франко).
3. тільки недок. Дзвеніти протягом певного часу або раз у раз, час від часу внаслідок удару, дотику (про дзвін, дзвінок, металеві, скляні предмети і т. ін.).
В руках Матвія Гури весело видзвонювала сокира (С. Чорнобривець);
Капітан бачив, як у квартирі самі розчинялися двері, .. в буфеті тонко видзвонював посуд (В. Кучер);
// перен. Співати або звучати чисто, тонко, нагадуючи дзвінок.
Йдуть дівчата. Цвіт півонії на обличчях їх, і сріблом дзвенить-видзвонює молодистий сміх (І. Гончаренко);
Журавлиний ключ, по-осінньому сумно видзвонюючи, летів над яром (В. Дрозд).
4. що і без прям. дод., перен. Багато говорити про когось, щось.
– Йому, Петре, слави потрібно, хвали людської, щоб про нього в газетах писали та по радіо видзвонювали (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)