видзвін
ВИ́ДЗВІН, вону, ч.
Дзенькіт, дзвін, що звучить із певною періодичністю.
З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших пішаниць (О. Гончар);
Голосистий дрібний видзвін розсипався ранковою вулицею, оповіщаючи, що он на тому кутку села народжується весілля (В. Сологуб);
В проміжках між вибухами чую отой тривожний, ніби дотик багнета до грудей, залізний видзвін танкових гусениць (Є. Доломан);
* Образно. Корній .. слухає невтомні видзвони жартівливих соняшних птахів над собою, сильними мужицькими грудьми вдихає міцний .. і пахучий воздух [повітря] (У. Самчук).
Словник української мови (СУМ-20)