видзвін
ВИ́ДЗВІН, дзвону, ч. Дзенькіт, дзвін, що звучить раз у раз.
З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць (Гончар, Таврія.., 1957, 24);
Гомін рідної Москви чути разом з видзвонами годинника Кремлівської вежі (Ю. Янов., І, 1958, 620).
Словник української мови (СУМ-11)