викати

ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.

Звертаючись до кого-небудь, говорити “ви”.

[Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (М. Кропивницький);

– Тільки ти, будь ласка, сядь і не “викай”, – це – міщанство (В. Винниченко);

– Як звати вас? – повторив я запитання. – Мене?.. – і дівчина осміхнулася. – Чудний ти якийсь. У нас тільки на старших .. викають (В. Минко);

– На другому блоці спитай Щербака Тимофія Лаврентійовича .. І не здумай на нього викати. Він цього не терпить (М. Рудь).

Значення в інших словниках

1. викати — ви́кати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. викати — -аю, -аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, казати "ви".  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викати — ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити "ви". [Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (Кроп., І, 1958, 400); — Як звати вас? — повторив я запитання. — Мене?.. — і дівчина осміхнулася.  Словник української мови в 11 томах
4. викати — Ви́кати, -каю, -єш гл. Говорить «вы». Господарь слузі не викає. Ном. № 10388.  Словник української мови Грінченка