викати

ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити "ви".

[Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (Кроп., І, 1958, 400);

— Як звати вас? — повторив я запитання. — Мене?.. — і дівчина осміхнулася. — Чудний ти якийсь. У нас тільки на старших.. викають (Минко, Моя Минківка, 1962, 126);

— На другому блоці спитай Щербака Тимофія Лаврентійовича.. І не здумай на нього викати. Він цього не терпить (Рудь, Гомін.., 1959, 76).

Значення в інших словниках

1. викати — ви́кати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. викати — -аю, -аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, казати "ви".  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викати — ВИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Звертаючись до кого-небудь, говорити “ви”. [Оксана:] З якої ж це речі мені викаєш? Чи я тобі тітка, чи дядина? (М. Кропивницький); – Тільки ти, будь ласка, сядь і не “викай”, – це – міщанство (В.  Словник української мови у 20 томах
4. викати — Ви́кати, -каю, -єш гл. Говорить «вы». Господарь слузі не викає. Ном. № 10388.  Словник української мови Грінченка