викрутень
ВИ́КРУТЕНЬ, тня, ч., розм.
1. Що-небудь нерівне, вигнуте.
Мо', в їх земля при купі, а в нас викрутні (Сл. Гр.).
2. тільки мн. Те саме, що хи́трощі.
Викрутнями перебувається (Номис);
Дід шанував книжку і ніколи не казав, що в книжці брешуть. Тому він пішов на інші викрутні: – А я от кожну книжку перечитую всю, а такого, як ти кажеш, не бачив (С. Васильченко).
3. Людина, яка вдається до хитрощів.
– Оце заробиш ти в мене!.. Бач, викрутень! (Марко Вовчок);
– А знаєш, вірно зробила, що покинула викрутня. Йому не жінка, а наймичка потрібна (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)