викрутень
ВИ́КРУТЕНЬ, тня, ч.
1. Що-небудь нерівне, вигнуте.
Мо’ в їх земля при купі, а в нас викрутні (Сл. Гр.).
2. тільки мн. Хитрощі.
Викрутнями перебувається (Номис, 1864, № 817);
Дід шанував книжку і ніколи не казав, що в книжці брешуть. Тому він пішов на інші викрутні. — А я от кожну книжку перечитую всю, а такого, як ти кажеш, не бачив (Вас., II, 1959, 188).
3. Людина, яка вдається до хитрощів.
— Оце заробиш ти в мене!.. Бач, викрутень! (Вовчок, VI, 1956, 291).
Словник української мови (СУМ-11)