викінчений
ВИ́КІНЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́кінчити.
З викінчених перекладів я маю “Життя і філософські думки Пінгвіна” пані Сталь, якщо вважаєте сю штуку куди придатною, то пришлю вам (Леся Українка);
Готова, вже викінчена дорога, обігнувши скелю, зникала десь у горах за перевалом (О. Гончар);
// ви́кінчено, безос. пред.
Викінчено в камені Софію Київську, і собор стояв рожевим дивом посеред білих снігів (П. Загребельний).
2. у знач. прикм. Довершений, досконалий; який досяг найвищого рівня.
Тепер її [незнайомки] образ став абсолютно викінченим і близьким (В. Підмогильний);
Світ здається викінченим, як поема Митця старого, – а буває часом, Коли хотілось би його зламати, Розвіяти, по вітру розпустить! (М. Рильський);
Його біле личко з тонкими викінченими рисами блідо зарожевілось (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)