вилупок
ВИ́ЛУПОК, пка, ч., зневажл.
1. Те саме, що дити́на 1.
[Ганна:] Ідемо оце у ярмарок, думка, щоб на ніч і додому, бо двоє вилупків дома зосталося (М. Кропивницький);
– Де мій малий вилупок? Куди він міг запропаститися? (Г. Колісник).
2. Про людину, яка виділяється в якомусь середовищі вкрай негативними рисами.
А не діждуть, бiсового заводу вилупки! (Б. Грінченко);
– Ми вже довідались, хто це доказав йому .. Отой канцелярський вилупок – Яшка, то, мабуть, він (С. Васильченко);
Доки ж ви будете розпинать нещасну націю вашу, мерзеннi вилупки? (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)