вильнути

ВИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

Однокр. до виля́ти 1, 2.

Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув і обіруч мечем Опоясав по поясниці (І. Котляревський);

Машина вильнула вбік, переганяючи важку тритонку (І. Рябокляч);

На переїзд вискочило ще двоє, у чорному, і один з них припав на коліно і вистрілив. Той, що біг, вильнув убік (Григір Тютюнник).

◇ (1) Вильну́ти наве́рх де́нце́м, ірон., рідко – померти, загинути.

Фарона першого погладив По тім'ю гострим кладенцем [мечем] І добре так його уладив, Що сей вильнув наверх денцем (І. Котляревський).

Значення в інших словниках

1. вильнути — вильну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вильнути — -ну, -неш, док. Однокр. до виляти 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вильнути — МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИ розм., МОТА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. вильнути — ВИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до виля́ти 1, 2. Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув і обіруч мечем Опоясав по поясниці (Котл., І, 1952, 258); Машина вильнула вбік, переганяючи важку тритонку (Ряб., Золототисячник, 1948, 233).  Словник української мови в 11 томах