вилущуватися
ВИЛУ́ЩУВАТИСЯ, ується, недок., ВИ́ЛУЩИТИСЯ, иться, док.
1. Випадати з якоїсь оболонки, шкаралупи.
Тихо журиться достигле жито. І хоч воно панське, та серце мужицьке щемить, стискається, а рука ніжно лягає на сиві колоски, з яких аж вилущується зерно (М. Стельмах);
Спинився під каштаном, який пожовтів і вилущувався (Б. Харчук);
* Образно. Вилущився з хмарки місяць, покотився по небесній дорозі (Ю. Мушкетик).
2. Відпадати шарами, відлущуватися (про фарбу, штукатурку, цеглу і т. ін.).
Усе вказувало на те, що в будинку давно ніхто не жив: відсиріла цегла вилущувалася і шматками падала додолу, поодинокі плями фарби на віконницях дозволяли перехожому відтворити в уяві вигляд споруди в далекому минулому (з публіц. літ.);
Зі збільшенням навантаження під пресом з'являлася ділянка мурування, де цегла починала вилущуватися (із журн.).
3. тільки недок. Пас. до вилу́щувати 1.
При оброблянні висушені дозрілі плоди кави вилущуються вручну або засипаються в спеціальні машини для видалення м'якоті з насінної оболонки (із журн.);
Зелений горошок нового сорту ніжний, смачний і легко вилущується (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)