винокур
ВИНОКУ́Р, а, ч., заст.
Те саме, що ви́нник.
Багатьох із них я вже знав, то були сумирні шевці, винокури, бондарі, плугатарі, добрі та лагідні, покірні всіляким урядовцям, нині ж були рішучі, не схожі на самих себе (Ю. Мушкетик);
Другого дня пішов я в винницю: почав хвалитись винокурові, що вже починаю вчитись грамоти (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)