винуватець
ВИНУВА́ТЕЦЬ, тця, ч.
1. Той, хто вчинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь.
Обох молодих винуватців, що вже не знати чого сподівалися, зараз випустили з в'язниці (І. Франко);
Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю. Збанацький);
Вислухавши, як водиться, донесення стражника про суть провини того чи іншого шахрая, пристав зупиняв на винуватцеві свій важкий олив'яний погляд (О. Гончар);
// чого. Той або те, хто (що) є причиною чого-небудь.
Винуватці тої катастрофи – два хлопчики літ семи-восьми та п'ятиліток-дівчинка – наче не чули сердитого материного поклику (М. Коцюбинський);
Люди завжди шукають винуватця свого нещастя, хай це буде і любима людина (В. Гжицький);
Тютюн – винуватець не лише злоякісних новоутворень, а й хвороб легенів, судин і серця (з наук.-попул. літ.).
2. діал. Боржник.
І прости нам довги наші, як ми прощаємо винуватцям нашим (Біблія. Пер. І. Огієнка).
Словник української мови (СУМ-20)