виплекати
ВИ́ПЛЕКАТИ, аю, аєш, док.
1. кого, що. З любов'ю виростити кого-, що-небудь; дбайливо доглядаючи, домогтися найкращого стану, вигляду; випестити.
Виняньчила, виплекала, мила й вичісувала [Маланка Гафійку], а тепер оддай людям! (М. Коцюбинський);
Все посаджене в цьому саду він виплекав власноручно (М. Чабанівський);
* Образно. – Думаєш, що можна би у моїм серці любов штучно виплекати? Стефане, – почулось трохи згодом докірливо (О. Кобилянська).
2. що, перен. Виносити в собі (думку, почуття і т. ін.).
Поки ми провели розвідку, поки виплекали свій план, .. минув кінець березня (Ю. Збанацький);
Добірне слово... О, як не просто виплекати його у голові і висипати золотими зернами на папір (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)