виплекати
ВИ́ПЛЕКАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. З любов’ю виростити кого-, що-небудь; дбайливо доглядаючи, домогтися найкращого стану, вигляду; випестити.
Виняньчила, виплекала, мила й вичісувала [Маланка Гафійку], а тепер оддай людям! (Коцюб., II, 1955, 14);
Все посаджене в цьому саду він виплекав власноручно (Чаб., Тече вода.., 1961, 67);
*Образно. — Думаєш, що можна би у моїм серці любов штучно виплекати? Стефане, — почулось трохи згодом докірливо (Коб., І, 1956, 75).
2. перен. Виносити в собі (думку, почуття і т. ін.).
Поки ми провели розвідку, поки виплекали свій план,.. минув кінець березня (Збан., Єдина, 1959, 219).
Словник української мови (СУМ-11)