виправлятися
ВИПРАВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ПРАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. ви́правляться; наказ. сп. ви́прався; док.
1. Розгинаючись, робитися прямим, рівним; розправлятися.
Похилився стан [Тетяни] та й не виправлявся, але Макар того досі не примічає (Л. Яновська);
– Криве дерево не дуже виправляється (Ю. Мушкетик);
Він чи не вперше за своє життя виправився на весь свій зріст і розігнув руки... (С. Чорнобривець).
2. Поправляти, уточнювати що-небудь сказане.
– Ольга Вікторівна, чому ви? .. Її очі ширшають, а брови болісно переломлюються, .. і йому стає соромно. – Олю, – виправляється, – чому ти не прийшла на поле? (М. Стельмах);
– Ти маєш рацію, дитино моя. Я цього так не лишу. Не можу лишити, – виправився він (З. Тулуб).
3. Позбуваючись вад, робитися кращим; перевиховуватися.
Ніна ж думала, що хлопець остаточно виправився і що це вона так зуміла його перевиховати (О. Донченко);
Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (І. Сенченко).
4. заст. Виправдовуватися (у 1, 2 знач.).
– Я, їй-богу, не думав її образити, – почав виправлятися Довбня (Панас Мирний);
– Та хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! – виправлявся наймит, оббиваючи мітлу об чобіт (Б. Грінченко).
5. Вирушати.
Виходило, що, не оженившись, ніяк не можна на Томську виправлятись, бо без жінки не можна буде з дітьми обійтися ні в дорозі, ні на новому місці (Грицько Григоренко);
– Такий полковник Лобода? Днини не всидить без бійки, знов, кажуть, на Дунай виправляється (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)