випроваджувати
ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРОВАДИТИ, джу, диш, док., кого і без прям. дод., розм.
1. Примушувати кого-небудь виходити, йти звідкись, покидати, залишати щось.
Хазяїн кинувся до Грома. Схвильовано випроваджує його. Хоче якхутчіш позбутися цього нічного гостя (Ю. Яновський);
Староста почервонів як буряк. – У залі агітувати невільно! – крикнув він зі злістю. – Бо інакше скажу випровадити! (Н. Кобринська);
– Одначе, як би там не було, – думав я далі, – а з школи тебе Глафіра Іванівна випровадила (І. Микитенко).
2. Те саме, що випроводжа́ти 1.
Плоти попри дороги тріщали і падали – всі люди Івана випроваджували (В. Стефаник);
Неначе когось рідного вона випровадила на довгий час в далеку дорогу (І. Нечуй-Левицький);
Вранці дівчата випровадили Олену з Ганною до Києва, на нараду передовиків (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)