випрошувати
ВИПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРОСИТИ, ошу, осиш, док., кого, що, чого, у кого.
Просячи, домагатися чого-небудь або одержувати щось; випрохувати.
Молодий княжич .. випрошував у ігумена .. роботи найбільш прикрі й обридливі (М. Грушевський);
Женя нагадувала мені зараз кошеня, яке треться об ногу, щось випрошуючи (Л. Смілянський);
В батька що тільки захоче [Тимоха], все випросить, бо батько його дуже любив (Г. Квітка-Основ'яненко);
От і поїхала [Сикліта] на розглядини, – випросила у сусіда кобилу й санки (Грицько Григоренко);
Він випросив у командування відпустку (В. Кучер).
◇ (1) [І] льо́ду (сні́гу [торі́шнього], кри́ги) се́ред (посе́ре́д) зими́ не ви́просиш у кого, зневажл. – хто-небудь дуже скупий, жадібний.
Кайдашиха закричала на Мелашку, щоб та не сміла цього робити [просити у Мотрі], бо ноги поперебиває – у Мотрі й снігу торішнього не випросиш (І. Нечуй-Левицький);
– Ніно Митрівно, та в них льоду серед зими не випросиш! (А. Головко);
– Подивіться, люди, на нього. Та кому не звісно, що в нього й посеред зими льоду не випросиш... (В. Речмедін);
В отих кугуток хутірських .. і криги серед зими не випросиш! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)