висватувати

ВИСВА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВАТАТИ, аю, аєш, док., кого.

1. Просити, домагатися у батьків згоди на одруження з їхньою дитиною через старостів чи взагалі посередників, здійснюючи обряд сватання.

Вернулися Люде [люди] з рушниками, з святим хлібом обміненим .. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Т. Шевченко);

Старші брати висватали йому десь у сусідньому селі багату наречену (Ю. Збанацький).

2. за кого, кому. Знаходити для кого-небудь наречену або нареченого, одержавши згоду на одруження.

“Милостивець і меценат” братських спудеїв [Іов Борецький] .. визвавсь, одначе, сам висватати своєму улюбленцю пишну патриціанку (М. Грушевський);

– За кого зможе вона в наш час висватати дівчину з освітою, але без грошей? Хіба що за вдівця з купою дітей... (Ірина Вільде);

– Ми тебе тут і оженимо, – жартує Яресько .. – Вкраїночку таку висватаємо, що ну! (О. Гончар).

3. перен., розм. Пропонувати кому-небудь зайнятися чимось, взяти участь у якійсь справі і т. ін.

– Якраз оце висватую Грицька .. – А за кого ж? – Поки що за кооперацію, – сказав Діденко. – Агітую на курси Грицька (А. Головко).

Словник української мови (СУМ-20)