висотка
ВИСО́ТКА, и, ж.
1. Зменш. до висота́ 3.
З маленької висотки спостережного пункту Микола Шрам ясно бачив, як востаннє хитнулися і застигли кущі (В. Собко);
На висотку видряпувався туман. Противник мiг скористатися цим, та, видко, й там спорожнiло в траншеях (Р. Андріяшик).
2. розм. Багатоповерховий будинок.
– Куди це нас занесло? Тут навіть немає пристойного пляжу! Чому я повинен жити в цій висотці? Де море? Одне каміння!!! – голосом примхливої дитини говорив він (І. Роздобудько);
Сьогодні багато людей обирають як житло не міські висотки, а приватні будинки й котеджі (із журн.);
У місті дедалі більше зводять висотки, а то й хмарочоси на понад тридцять поверхів (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)