височіти
ВИСОЧІ́ТИ, чи́ть і чі́є, недок.
1. Вирізнятися висотою, підноситися над чим-небудь, міститися вище від чогось.
Кілька високих струнких димарів височіли над будівлями заводу (М. Трублаїні);
Височить гора Чернеча В ранішній імлі... (М. Шпак);
Роман з Олесею йдуть міським парком, над яким упівнеба височить яскраве чортове колесо (В. Яворівський).
2. перен. Виділятися серед інших визначними досягненнями, видатними особливостями.
Багато породила польська земля славетних учених – серед них, як маяк у століттях, височіє Коперник (М. Рильський);
Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє у творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія “Лісова пісня” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)